П`ятниця, 29.03.2024, 11:22
Відділ освіти 
Лебединської районної державної адміністрації
Вітаю Вас Гість | RSS
Меню сайту
Категорії розділу
ПМПК [10]
Оздоровлення [6]
Конкурси, олімпіади [13]
Закінчення навчального року та проведення ДПА [2]
Атестація закладів освіти [10]
Підготовка до нового навчального року [4]
Історія [3]
Програми [5]
Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 73
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
МОН України
ДОН ОДА
СОІППО
СОЦПОРТМ
ХРЦОЯО
Педагогічна преса
Головна » Статті » Історія

22 січня - День Соборності України
  День 22 січня 1919 року ввійшов до національного календаря як велике державне свято - День Соборності України. Саме тоді на площі перед Київською Софією відбулася подія, про яку мріяли покоління українських патріотів: на велелюдному зібранні було урочисто проголошено злуку Української Народної Республіки і Західноукраїнської Народної Республіки. Виголошення соборницької ідеї стало могутнім виявом творчої енергії нації та прагнення до етнічної і територіальної єдності.
Початки ідеї соборності
Цей Акт належить до тих небагатьох найвизначніших в історії нашого народу звершень, повністю перекреслити значення яких виявився безсилим будь-який подальший негативний розвиток подій. Він не лише значно сприяв розвитку національної свідомості українців, формуванню української політичної нації, її консолідації, а й перетворився на реальний фактор політичної боротьби всіх поколінь українських патріотів за суверенну соборну Українську державу - до її відродження й сучасної розбудови включно. І хоча соборність виявилась тоді незавершеною, день 22 січня 1919 р. назавжди залишиться в історії українського народу як свято Соборності. 
Слово «соборність» включає у себе єдність, і згуртованість. У слові «соборність» ми чуємо слово «собор». 
Поняття «соборність» з'явилось у нашому науковому й політичному лексиконі порівняно недавно. Воно означає, по-перше, об'єднання в одне державне ціле всіх земель, які заселяє конкретна нація на суцільній території. По-друге, духовну консолідацію всього населення країни, єдність усіх її громадян, незалежно від їхньої національності. Нарешті, соборність невіддільна від 
досягнення реальної державності, забезпечення справжнього суверенітету і незалежності народу, побудови процвітаючої демократичної національної держави. 
Українська соборницька ідея базується на міцних історичних, правових і теоретичних засадах, її витоки беруть початок з періоду Київської Русі, Галицько-Волинської держави, визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького, Гетьманщини. Згадаймо хоча б, як наполегливо добивався Б. Хмельницький розширення території української козацької держави «по Львів, Холм і Галич». 
Ідея єдності нашої держави була однією з найзаповітніших мрій українців протягом багатьох сторіч. Її обгрунтували у своїх працях визначні мислителі та діячі: члени Кирило-Мефодіївського братства (до нього належав і Тарас Шевченко), «Руської трійці» на чолі з Маркіяном Шашкевичем у Галичині, видатні українські вчені Михайло Драгоманов, Іван Франко, Михайло Грушевський. Саме вони висунули завдання - об'єднати всі етнічні українські землі в єдину державу. 
Поняття соборності в національно-політичному розумінні єднання Наддніпрянщини і Галичини було задеклароване Головною Руською Радою у Львові ще 1848 року. 
Однак ця ідея остаточно викристалізувалася на зламі ХІХ і ХХ століть.
Першу спробу теоретично обґрунтувати боротьбу за самостійну соборну Українську державу зробив у 1895 році Юліан Бачинський у праці «Україна irredenta» (уярмлена), в якій на підставі наукового аналізу дійшов висновку, що політична самостійність і соборність України необхідна передумова ії економічної та культурної розбудови. 
Історія свята
Ця ідея здійснилася лише на початку двадцятого століття. Після початку І Світової війни у 1914 р. в Галичині було організовано Головну Українську Раду, яка проголосила у своєму заклику «За волю України» утворення самостійної і соборної української держави зі столицею в м. Києві, де були б українське керівництво і український парламент (дума), вибраний усім українським народом. 
Підготовка Акту злуки
Першою напругу війни не витримала царська Росія, в лютому 1917 в ній спалахнула революція, а вже у березні в Києві утворилася Українська Центральна Рада
Після початку революції в Росії, у березні 1917 року в Києві утворюється Українська Центральна Рада, розпочинається державотворчий процес. 
 В результаті ухвалення ІІІ Універсалу Української Центральної Ради 7 листопада 1917 р. була проголошена Українська Народна Республіка, до складу якої увійшло 9 українських губерній. 
22 січня 1918 року Центральна Рада, Уряд якої очолював Володимир Винниченко, проголосила ІV Універсал, за яким «однині Українська Народна Республіка стає самостійною, ні від кого незалежною, вільною, суверенною державою українського народу».  
Під впливом цих подій в жовтні 1918 р. у Львові представники західноукраїнських політичних партій створили Українську Національну Раду, а 19 жовтня того ж року було проголошено утворення Західноукраїнської Народної Республіки. Відтоді між урядами УНР і ЗУНР велися переговори про втілення ідеї соборності. 
Уряд Західноукраїнської Народної Республіки — Державний секретаріат — у своїй зовнішній політиці під тиском народних мас та Галицької армії на перше місце поставив питання державного об'єднання з Наддніпрянською Україною. Досягнення державного об'єднання розглядалося, 
по-перше, як втілення в життя вікового прагнення українського народу до державної єдності, а, 
по-друге, як засіб об'єднати сили в боротьбі проти зазіхання Польщі на українські землі.
Проте голова Української Національної Ради Євген Петрушевич застерігав, що об'єднуватися з гетьманською Україною на даному етапі недоцільно, бо в «14 пунктах», оголошених американським президентом Вудро Вільсоном, народам Австро-Угорщини забезпечувалося право самовизначення, а Росія в той час розглядалася як єдиний народ. Отже, злука з гетьманською Україною загрожувала б Східній Галичині також опинитися в складі «єдиної Росії».
В умовах політичної і дипломатичної ізоляції уряд Західноукраїнської Народної Республіки звернувся за допомогою до демократичних утворень на східних землях України.
Зазбручанська Українська національна рада надіслала до Києва свою делегацію для переговорів із гетьманом Павлом Скоропадським. Після зміни влади переговори велися з Директорією. 
Вже 1 грудня членами Ради державних секретарів ЗУНР Лонгином Цегельським і Д. Левицьким у Фастові було укладено «передвступний договір» з Директорією УНР про «злуку обох українських держав в одну державну одиницю». 
3 січня 1919 року Національна Рада УНР у місті Станіславі (Івано-Франківськ) схвалила закон про об'єднання Західноукраїнської Народної Республіки з Наддніпрянською Українською Народною Республікою в Народну Республіку. 21 січня 1919 р. в Хусті Всенародні збори ухвалили приєднати до Української Народної Республіки Закарпаття. Наступного дня у Києві в урочистостях з нагоди свята Злуки брала участь делегація — тридцять шість чоловік — Західної області УНР.
Проголошення злуки
Згідно з планом Директорії, Конгрес (найвищий орган законодавчої влади УНР до скликання Установчих зборів) мав зійтися в Києві на Йорданське свято, 19 січня, яке у 1919 році припадало на неділю. Проте значна частина делегатів, обраних у містах та повітах, з огляду на транспортні труднощі, війну з совєцькою Росією та інтервенцію військ Антанти у чорноморських портах не встигала до цього терміну, щоб ратифікувати «Передвступний договір». 
Проголошення злуки було призначено на 12:00 годину 22 січня 1919 року, тобто першу річницю проголошення четвертого універсалу про повну незалежність України.
22 січня було проголошено всенародним і державним святом. День видався погідний та гарний, з легким морозом. Київ був прикрашений національними синьо-жовтими прапорами, гербами. О 9:00 годині ранку в усіх церквах відправляли богослужіння.
Головні торжества проголошення злуки проходили на Софійській площі. При вході з вулиці Володимирської на Софійську площу було зведено тріумфальну арку, прикрашену старовинними гербами. Рівно о 12:00 годині розпочалася урочиста церемонія проголошення Акта злуки. На масовому вічі посол Західноукраїнської Народної Республіки Л. Цегельський передав грамоту Національної Ради «Про об'єднання Західноукраїнської Народної Республіки з Великою Східною Україною» голові Директорії Володимиру Винниченку.
Член Директорії Федір Швець урочисто зачитав Універсал Директорії:
«…Віднині во єдино зливаються століттями відірвані одна від одної частини єдиної України — Галичина, Буковина, Закарпаття і Наддніпрянська Україна. Здійснилися віковічні мрії, для яких жили і за які вмирали найкращі сини України. Віднині є тільки одна незалежна Українська Народна республіка. Віднині український народ увільнений могутнім поривом своїх власних сил, має змогу об'єднати всі зусилля своїх синів для створення нероздільної, незалежної української держави, на добро і щастя українського народу.»
Універсал підписали: В.Вінниченко, О.Андрієвський, С.Петлюра, Ф.Швець, А.Макаренко.
Після урочистого проголошення злуки на Софійській площі відбувся молебень, а потім — військовий парад під керівництвом полковника Івана Чмоли. Приймав парад полковник Євген Коновалець.
Акт Злуки став могутнім виявом волі українців до етнічної й територіальної консолідації, свідченням їх самоідентифікації, становлення політичної нації. Вперше за 600 років він став реальним кроком до об'єднання українських земель, що вплинув на подальші національно-політичні процеси в Україні.

Остаточна ратифікація Акту Злуки планувалася на засіданні Установчих зборів (українського парламенту), які, на жаль, так і не були скликані. На той час УНР припинила своє існування. Вже через два тижні після проголошення Акту Злуки Уряд України змушений був залишити Київ, а трохи пізніше і територію України. 
23 січня в оперному театрі м.Києва відбувся Трудовий конгрес. За Акт Злуки проголосували всі чотириста делегатів. Було ухвалено скликання парламенту Великої Соборної України і перейменування ЗУНР на Західну область Української НР, від якої до Директорії було обрано Є.Петрушевича. та подальший процес об'єднання України був призупинений під тиском зовнішніх сил. 
Єдиним державним гербом став тризуб замість раніше затвердженого для ЗУНР золотого лева на голубому полотні. У той же час злиття урядів, армій, законодавчих органів УНР та ЗУНР відклалося до скликання Установчих Зборів об'єднаної України, як це й передбачалося ухвалою Української Національної Ради від 3 січня.
Проте, галичани так і не побачили тоді реальних результатів об'єднання з УНР. Директорія так і не оголосила війну Польщі, хоч тримала над Бугом значні військові сили. У результаті тодішня злука закінчилася відмовою Директорії УНР від Галичини та Західної Волині на користь Польщі, яка встановила на Збручі «санітарний кордон» проти більшовицької Росії.
Міжвоєнний період
Об'єднання українських земель відбулося юридично та політично. Проте державне об'єднання не відбулося. Тому перед фактом військової катастрофи восени 1919 і в 1920 роках уряди та військове командування ЗУНР та УНР дбали передусім про свої регіональні інтереси. Це яскраво проявилося в процесі переговорів Симона Петлюри з Польським керівництвом та в підписанні ним 21 квітня 1920 року Варшавського договору, згідно з яким, за визнання Польщею Директорії УНР, очолюваної С. Петлюрою, та надання військової допомоги проти більшовицьких урядів Росії та України. Польщі передавалася Галичина, Холмщина, Підляшшя й Західна Волинь (включаючи повіти Рівненський, Дубнівський та частину Кременецького).
Окупація Польщею Західноукраїнських земель знову відсунула на невизначений період воз'єднання всіх українських земель. Воно відбулося лише у вересні 1939 року, але не як втілення в життя віковічних прагнень українського народу, а як результат таємної радянсько-німецької змови від 23 серпня 1939 про сфери впливу, а також гри на патріотичних почуттях населення Західної України. Надії народу не справдилися. «Свято свободи, 
Перше офіційне святкування Соборності
22 січня 1939-го було вперше за 20 років урочисто відзначено на офіційному рівні свято Соборності. Відбулось це у Карпатській Україні (м. Хуст), на той час - автономній республіці Чехословаччині. Це був чудовий привід нагадати закарпатцям про волю, висловлену на з’їзді Всенародних зборів українців у Хусті 21 січня 1919-го про приєднання Закарпаття до Української Народної Республіки зі столицею у Києві, і легітимізувати тим самим свою програму побудови Української держави на базі «закарпатського П’ємонту».
Це була не просто маніфестація, а найбільша за 20 років перебування краю у складі Чехословаччини демонстрація місцевого населення за участю 30 тис. люду, яке з’їхалось до столиці Карпатської України з усіх куточків краю.
День Собо́рності в сучасний період — свято України, що відзначається щороку 22 січня в день проголошення Акту возз'єднання Української Народної Республіки й Західноукраїнської Народної Республіки, що відбулося в 1919 році.
Офіційно в Україні День соборності відзначався з 1999 року.
Свято встановлено в Україні «…враховуючи велике політичне та історичне значення об'єднання Української Народної Республіки і Західноукраїнської Народної Республіки для утворення єдиної (соборної) української держави…» згідно з Указом Президента України «Про День соборності України» від 21 січня 1999 року № 42/99[1].
У цей день також прийнято згадувати іншу подію, яка відбулась рівно на рік раніше 22 січня 1918 р. - прийняття IV Універсалу УЦР, яким проголошувалася повна незалежність УНР.
30 грудня 2011 року указом Президента України Віктора Януковича День соборності на офіційному рівні було скасовано, натомість встановлено «День Соборності та Свободи України»
Звернення Директорії Української Народної республіки від 22 січня 1919 р. 

Іменем Української Народної Республіки Директорія оповіщає народ Український про велику подію в історії нашої землі української. 

3-го січня 1919 року в м. Станіславові Українська Національна Рада Західної Української Народної Республіки, як виразник волі українців бувшої Австро-Угорської імперії і як найвищий їх законодавчий чинник, торжественно проголосила злуку Західної Української Народної Республіки - в одноцільну, суверенну Народну Республіку. 

  Вітаючи з великою радістю цей історичний крок західних братів наших, Директорія Української Народної Республіки ухвалила тую злуку прийняти і здійснити на умовах, які зазначені в постанові Західної Української Народної Республіки від 3-го січня 1919 року. 
...Однині народ Український, визволений могутнім поривом своїх власних сил, має змогу об'єднаними дружними зусиллями всіх своїх синів будувати нероздільну, самостійну Державу Українську на 
благо і щастя всього її трудового люду. 
22 січня 1919 року, у м. Києві. 
Голова Директорії: Володимир Винниченко. 
Члени: Симон Петлюра, Андрій Макаренко, Панас Андрієвський, 
Федір Швець 

 Із книги Левка Лукасевича «На схилку віку» 

«Стоїть морозний день, дерева вкриті інеєм. З самого ранку місто має святковий вигляд. Скрізь національні прапори і транспаранти. На балконах будинків розвішано килими й полотна з яскравими українськими малюнками. Особливо гарно удекоровано Софійську площу та сусідні вулиці. З-поміж них вирізняються будинок, де міститься центральна контора телеграфу, та дім Київського губернського земства. Тут на балконах портрети і погруддя Тараса Шевченка, прибрані національними стрічками, і також прапори. На Тріумфальній арці при вході з Володимирської вулиці на Софійську площу старовинні герби Східної України і Галичини. По всьому майдані на стовпах герби чи не всіх українських губерній і плакати. 
  Об одинадцятій ранку під звуки музики почали йти сюди українські піхотні частини, артилерія та самострільні команди, котрі стали шпалерами з усіх чотирьох боків площі. За військом рушили люди, зібралася велика кількість народу, заповнила всю площу й сусідні вулиці. Чимало з присутніх забралися на дерева, щоб звідти краще побачити дійство»... 
  А це інша нотатка: «Розміщенням делегацій по місцях та всім церемоніалом свята завідував артист Микола Садовський. Незабаром поперед війська стали нові шеренги з учнів, котрі в супроводі вчителів прийшли з національними прапорами і плакатами. З численних делегацій, що прибули на урочистості, першими з'явилися службовці залізниць з великим транспарантом, на якому було написано: «Слава українським Героям!» Опісля надійшли делегації від міністерств та інших установ, були хресні ходи з усіх київських церков»... 
  Ще один запис: «О дванадцятій під урочисті звуки дзвонів з Мазепинської дзвіниці й інших церков та гук гармат з Печерська із Софійського собору виходить на площу і стає навколо збудованого там аналою духовенство з хоругвами. У церковній процесії архієпископ катеринославський Агапіт і єпископи мінський Георгій, вінницький Амвросій, черкаський Назарій, канівський Василь, уманський Дмитрій. У тиші, що запала на якусь хвилину, здалеку почулися поклики «Слава!» на честь членів Директорії, котрі під'їжджали на автомобілях. 
 Військовий оркестр грає Національний Гімн. Настає найурочистіший момент свята. Акт Соборності розпочав своїм привітанням представник Української Національної Ради, голова галицької делегації Лев Бачинський, а Лонгин Цегельский зачитав заяву Президії Української Національної Ради і Державного Секретаріату про волю ЗУНР об'єднатися в одну Українську соборну державу. Цю заяву всі учасники сприйняли довготривалими оплесками. 
  Промовляв голова Директорії Володимир Винниченко, а професор Федір Швець виголосив текст Універсалу Соборності. Після цього архієпископ Агапіт відслужив з духовенством молебен у намірах українського народу й Української держави. Відбувся військовий парад... Наступного дня почав роботу Трудовий Конгрес. Першим на порядку денному було прийняття Акту Соборності, і на знак цілковитої згоди депутати повставали з місць, аплодуючи». 
  Зі спогадів письменника та журналіста Василя Гренджи-Донського про святкування 20-ої річниці Акту Злуки в Хусті 22 січня 1939-го
«Від самого ранку поїзд за поїздом вбігає, українське населення спішить до столиці на маніфестації. Довжезний ряд селянських возів з близької околиці, вантажні самоходи з дальших сіл, а поїзди з найдальших закутин привозять учасників. Тисячі возів, роверів, авт заповнили бічні вулиці. Сотні, ба тисячі синьо-жовтих прапорів по вулицях, ці дві барви сьогодні домінують. Уніформи, народні одяги з різних околиць по хустських вулицях маком цвітуть. Зразу можна розрізнити з одягу: Гуцульщина, Хустщина, Волівщина, Севлющина і т. д. Навіть із далекої Ужанщини та Середнянщини людей повно. Це ж річниця української соборності, велике свято! Під синьо-жовтими прапорами маршують із різних напрямків, найбільше від станції, з піснями на устах. Волівщина заступлена сильно; саме тільки Волове послало аж трьома величезними вантажними автами своїх заступників, щось біля двісті людей.
(…) Біля тридцять тисяч учасників зійшлося з цілої Карпатської України. Це найбільші збори, які я під цими зеленими Карпатами бачив за останнє двадцятиріччя. Колись просвітянські збори в Ужгороді були справді величавими, але сьогоднішні збори — рекорд (…)
  Десь біля одинадцятої години після Богослужби сформувався величезний похід, замаяли сотні рідних прапорів, і ми перейшли з площі Волошина на головну вулицю. Оркестри заграли українські походові пісні. Старинний хустський замок ще не бачив такого величавого всенародного здвигу! Три години тривав похід вулицями нашої столиці, і аж біля чотирнадцятої години розпочались святочні збори на площі».
  Зі статті українського журналіста Ігоря Мельника "Легенда Соборної України. Мрія" 
  Відзначаючи День Соборності України, оглядаючи величні і драматичні події, в яких спалахнула яскрава зірка всеукраїнського єднання, слід зробити певні узагальнення для сьогодення. Адже виразність аналогій та історичних паралелей, схожість проблем державного будівництва спонукають до роздумів над досвідом української національно-демократичної революції, включаючи і його негативний сегмент.
   Хоча завжди залишається мрія про велику державу «від Сяну до Дону». Час від часу здається, що з'являється шанс її реалізувати. Ще трохи, ще кілька років потерпіти... і прийде нами керувати «з новим і праведним законом» мудрий, енергійний наддніпрянець із душею свідомого галичанина. 
 Але сподіватися і чекати - замало. Спробуймо нарешті щось зробити, щоби хоч на кілька кроків наблизитися до реалізації цієї гарної легенди. Адже задля неї варто жити - і нарешті почати перемагати! 
   І хоч Акт Злуки тоді реалізувати не вдалося, він є яскравим виявом прагнення українців до національної єдності. Як відомо, державна незалежність України була відновлена лише 24 серпня 1991 року.
Категорія: Історія | Додав: osvita (22.01.2014)
Переглядів: 1055 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Пошук
Президент України
Верховна рада
Урядовий портал
Сумська ОДА
Сумська облрада
Лебединська РДА
Районна рада
Copyright MyCorp © 2024Конструктор сайтів - uCoz